Літня прогулянка 2020 Бескиди і Покутсько-Буковинські Карпати

втеча від реальності

В серпні 2020, як підказують гугл фото, їздили Карпатами днів на 10.

Бескиди

Спочатку затаборились в селищі Коростів, садиба Біля лісу. Садиба складається з двох частин: стара хата і більш сучасна літня кухня/ванна/туалет. Дуже атмосферне місце, не хотілось навіть їхати.

Садиба дійсно поруч з лісом, одного ранку на прогулянці попід лісом на краю села бачили з собакою оленя. Добре, що собака його не наздогнав.

Тустань, Гуркало

Відвідали Тустань : скельне містечко часів Київської русі (9-16 сторіччя). Знизу є невеликий краєзнавчий музей. Досить попсове місце, укріплення з дерева довго не живуть, то ж для огляду доступні скелі, компактно розташовані у подобі природнього замку і екскурсійні матеріали. Дерев’яні сходи, доріжки.

Зайшли на водоспад Гуркало.

водоспад Кам’янка, озеро Мертве

Були на водоспаді Кам’янка, повз озеро Журавлине (Мертве) піднялись до уламків скель/кастрових печер. Печер не знайшли, ну і добре. Камені ж - гарні, по карпатські смарагдові.

І підйом досить атмосферний, справжній ліс.

Далі прогулялись хребтом і спустились в Кам’янку.

скелі Довбуша

Були також на скелях Довбуша між селами Труханівим і Бубнище.

Досить великий скельний комплекс із залишками печер і чудернацьких каменів. Було цікаво відвідати, варто запитати у місцевих продавців сувенирів про екскурсію. Покажуть ущелину, де застрягають сильно грішні люди. Хоча не пройти там завадять природня незграбність, а не набуті в процесі життєдіяльності гріхи :-)

Піднялись з сторони Труханіва.

Чорногора

хребет Кострича

Далі - довгий переїзд до Кривопільського перевалу. Піднялись на хребет Кострича, там були дві ночі.

Милувались краєвидами, заходами сонцю і тональними перспективами, пощастило з погодою.

Місцеві активно збирають афіни і катають туристів джипами. Брутальні дизельні джипи на великих злих колесах і євробляхах возять по двоє туристів. А збирачі ягід вп’ятьох (плюс ягода) впевнено пересуваються банальною Нивою.

На сироварні дорогою назад купили сир “гуцулуні” - смачний, схожий на сулугуні.

Покутсько-Буковинські Карпати

Поїхали в Криворівню, оселились в приватному пансіонаті неподалік від школи. Ходив на турніки, що викликало спалах цікавості з боку перехожих і розмови за життя.

стежка Довбуша

Їздили на стежку Довбуша біля Косова (хребет Кам’янистий). Муторний маршрут повз приватні пансіонати, важко знайти дорогу. В результаті - хребтик з чудернацької форми пісковиками, краколомний спуск назад в село закинутою старою дорогою.

Писаний камінь

Наступного дня прогулялись до Писаного каменю. Хотів знайти наскельні малюнки - не вистачило таланту. Мабуть, варто було шукати гіда.

Прогулянка була цікава тим, що сама дорога і краєвиди сподобались більше, ніж Писаний камінь. Але це треба йти ногами - тільки трохи виїхали легковим авто за село.

Терношорська лада

Наступного дня були у Терношорській ладі Каміння - пісковик, з якого природа (або аборигени) зробили чудернацьких фігур. Легенди “пройти щілиною, щоб завагітнити” і таке інше - в асортименті.

Важко фотографувати - все велике а відійти немає куди. Дуже легкий маршрут селом від церкви.

РЛС Памір

Вздовж Чорного Черемошу виїхали до Верхнього Воловця. Мета - залишки РЛС Памір, фотогенічні білі купола антен на кордоні з Румунією.

Дорога Т2601 Дихтинець - Путила - Селятин - Шепіт не бачила асфальту дуже давно. Це була гравійна дорога, досить рівна, але все-таки не дуже комфортна для легковика.

РЛС Памір дійсно фотогенічний. З проблем - там немає води, треба нести з джерел, що будуть по дорозі. Можливі шумні компанії, що там залишаються ночувати.

Ми насолодились краєвидами, роздивились розвалини і повернулись ночувати ближче до джерел. В принципі краєвиди так собі (гори пласкі і не високі) але місце все одно варто відвідання. В одному з куполів навіть зберіглась антена.

З бонусів - затяжний підйом від села і табун коней, як тільки вийшли на полонину. Ефект цієї зустрічи збадьорив і тонізував дочку, що почала була далі не піду.

Підйом з села Верхній Яловець на перевал Джогіль легкове авто здолало, але не знаю, як би я виїжджав у випадку дощу. Досить крутий підйом, щоб уявити, як колеса передньопривідного авто втрачають зчеплення. Відключив антибукс (щоб не душив двигун), залочив другу швидкість і поскакав на гору.

Повертались назад (Селятин - Долишній шепіт) дорогою Т2609. Дорога ця - гравійна, з виходами великого каміння, погано вкатана. Довгий нудний серпантин, що ми їхали набагато довше, ніж ту саму відстань по Т2601. Не раджу без нагальної потреби, зекономити час в порівнянні з Т2601 не вийде. Місцевих авто там було дві штуки і то в лісі по справах.

Це була чудова відпустка, закриваю очі й бачу знову купола, коней і краєвиди.