Герої справжні геть інші

Були на концерті волонтерському нещодавно. Виступали там і місцеві підлітки, співали. Дякували і розповідали про героїзм тих хто в цій залі. З батальйону “тих, хто в залі”, на війні була рота (в цей призов). Побула там два тижні, втратила 40% під обстрілами, кацапів бачила зблизька один раз і то бою не було - провтикали і якось розійшлись.

Дивився на дітей, слухав ті подяки і відчував себе ніяково. Вони побували в окупації. Їхнім селом вештались кацапи. І вони є більшими героями, справжніми. Чи розкажуть про це їм вчителі?

А нам ще доведеться. За надрукованими порадами з фейсбуку, від тих, хто вже встиг і бачив війну. Аккурат на цьому концерті роздавали книжечку - другий навчальний матеріал з військової справи, що я побачив на власні очі за весь час. Поради з інтернету (досить толкові) і малюнки радянських часів з облаштування окопів.

Перший навчальний матеріал - поради щодо військових дій в містах, з переплутаними сторінками. Цю прочитав тижні три тому. Хтось з іноземців автор, солдат. Все добре в книжці, тільки занадто багато потрібно приготувань, щоб оборона була ефективною. Це буде важко зробити вчорашнім цивільним з чотирьма магазінами.

Ще на концерті волонтери згадували історію і радили писати мемуари безпосередньо в окопах. “Для історії”. Щоб потім було як і де нащадкам отримати безпосередніх вражень про війну. Все вже сказли Нікулін і Ремарк: війна огидна, безжальна лотерея, ціна в якій - життя. Сучасні засоби війни знищують людей занадто ефективно, аби залишалось місце героїзму і прикладу нащадкам.

Ремарк писав: